Материалы

Наша Пасха – Христос!

Протоієрей Олег Ведмеденко

Пасха старозавітна стала прообразом новозавітної Пасхи. Як у старозавітні часи був посланий Богом Мойсей – “найлагідніша за всяку людину, що на поверхні землі”, щоб вивести народ Ізраїля з єгипетського рабства, так 1250 років потому послав Господь Сина Свого однородженого, щоб вивести нас, немічних, із рабства гріха. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього – не буде засуджений; хто ж не вірує – той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого” – читаємо в Євангелії від Івана.

Сказав Господь: “вірою спасетесь”. І як в старозавітні часи віра в майбутній прихід Агнця Непорочного, Месії-Христа (єврейське – “Месія”, “Мешіах”; грецьке – “Христос”; українське – “Помазаник Божий”, Той, Хто помазаний благодаттю Святого Духа звершити місію спасіння) спасла народ віри від гніву Божого, так і в часи Нового Завіту віра у викупну жертву Спасителя та грядущий прихід Його у славі спасає віруючих і вірних від вічного засудження.

У старозавітні часи виразом цієї віри було помазання вхідних дверей будинків нащадків Авраама кров’ю жертовного ягняти, а згодом – щорічне святкування пасхи Господньої, вічної постанови для всіх поколінь народу Божого. В часи ж Нового Завіту виявом цієї віри смиренної, що чинна любов’ю, є принесення в нашому житті плодів її: довготерпіння, доброзичливості, скромності, смиренномудрості, поміркованості, щедрості, лагідності, доброти, правдолюбства... Приношення святих плодів милосердя та богопізнання.

В книзі Відкриття Господь звертається до нас так: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить – Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною...” От воно, помазання дверей нашого серця, – помазання вірою! Прийняття в наше життя, в нашу кров і плоть – крові і плоті вчення та життя Ісусових; здійснення в нашому житті праведності Його. Бо коли ми причащаємось, приймаємо як основну ідею свого існування новозавітне вино вчення Христового, вчення смирення й любові (науку невипромінювання зла та випромінювання добра, яка змінює розум та звеселяє серце праведника), – то воно стає кров’ю Христовою в нас. Коли ж причащаємось, приймаємо всім єством хліб виконання волі Божої, тобто практично смиряємось, – то він стає плоттю Христовою в нас. Це і є насправді “вечеря Господня”, це і є Пасха новозавітна! Пасха, як “перестрибування”, перехід (“пасха”, “песах” – єврейською перехід, перескочення) зі стану рабства гріха в стан свободи духа. Пасха, як коридор з країни, де править світоправитель темряви віку цього, до обіцяної землі торжества правди. Як перехід з краю “духів злоби піднебесних” у царство небесне – царство любові, царство Боже. І цей шлях, цей перехід, це перескочення, ця Пасха – Христос, образ смирення! Як і прорік святий апостол Павло: “Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні (ось вони, старозавітні опрісноки. – Авт.), бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, а ні в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!”

Наша Пасха – Христос. Він є Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере. Він Той, Хто явив нам шлях спасіння, шлях вдосконалення, шлях смирення. Він і є насправді той Шлях, Він і є та Пасха, як Сам мовив: “Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”. Він – двері в царство Боже, як написано: “Я – двері: коли через Мене хто ввійде – спасеться...”

Христос є Той, Хто зробив нас братами Своїми, ставши “первородним” між тими вірними, які йдуть Його шляхом – шляхом невипромінювання зла (смирення), шляхом вдосконалення: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Послання святого апостола Павла до римлян).

Христос – первородний. Він першим пройшов шлях від смерті до життя, як і співається у ці дні в тропарі (основній пісні) свята: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Він, будучи безгрішним, явився “в подобі грішного тіла”, і проклав нам шлях через розп’яття і смерть у воскресіння життя. І ми, що знаходимось у “гробах”, чиї серця наповнені духовною мертвечиною гріха – ненавистю та заздрістю, лихою пожадливістю та зажерливістю, що суть ідолослуження, гординею та нелюбовністю, – покликані стати на вказаний нам шлях спасіння. Нам належить розіп’яти в собі гріх разом з Христом – розкаятись, визнати гріхи свої перед лицем Його, подвигом посту й молитви прицвяхувати беззаконня свої до древа святої волі Божої. Ми маємо також вмерти для гріха разом з Ісусом – самозречно зупинитися на шляхах своїх, відкрити серця наші перед небом, припинити чинити гріх, бо віра без діл мертва. А тоді ми духовно й воскреснемо з Господом, пізнавши нарешті омріяну нами свободу, ступивши крок у життя вічне...

Наша Пасха – Христос! І не дай Бог нам принижувати величну суть цього торжества до світського, приземленого розуміння свята як слушної нагоди поласувати шинкою, крашанками та паскою. До речі, паска, святковий кулич – є ще відгомін наших прадавніх язичницьких обрядів, а звичка “святити паску” – це вимушений компроміс церкви з язичництвом, корені якого вже загубилися у глибині віків, і відноситься цей звичай до так званого двовірства, яке гостро викрив у своїй праці “Дохристиянські вірування українського народу” блаженної пам’яті митрополит Іларіон (в миру – професор Іван Огієнко). Зокрема, в розділі “Жертви й обряди”, читаємо:

“Найстарші жертовні церковні приноси – це канун і кутя, що спочатку християнства не дозволялись... Так само й пізніше до церкви приносили не тільки свої духовні молитви, але й хліб, булки, мед, полотно, рушники, хустки, плоди, паски, крашанки й т. ін. Великоднє порося й ковбаса, та й сама паска – це залишок дохристиянських жертов, проти чого сильно виступив у 1591 році осібним друкованим у Львові Посланням патріарх Царгородський Єремія II. Проте всі намагання викинути це з народного життя не дали добрих наслідків, і в Требнику спокійно вміщується «Молитва во єже благословити брашна (споживання. – Авт.) м’яса во Святую і Великую Неділю Пасхи»”.

Тож пам’ятаймо про духовну суть цього торжества, і хай звучить в наших серцях радісна й велична пісня пасхального канону утрені: “Воскресіння день, просвітимось, люди! Пасха, Господня Пасха, від смерті-бо до життя, і від землі до неба Христос Бог нас привів, пісню перемоги співаючи...”

www.vedmedenko.org