Позика від МВФ як механізм поглиблення кризи в Україні

 

Реформи уряду М. Азарова в українській суспільній думці займають неоднозначну оцінку. Багато хто вбачає в них антисоціальну спрямованість, інші, здебільшого адепти партії Регіонів, або союзники – сприймають їх як початкові кроки реформування країни урядом загалом добре. Що насправді криється за постійним зростанням цін на продукти харчування, комунальні послуги, проїзд, і т.д.? Спробуємо з’ясувати.

Після обрання президентом В. Януковича, новий глава держави визначив  вектор зовнішньополітичного курсу України (як і попередній президент), – на європейську та світову інтеграцію, передумовою якої, мусить стати кардинальна модернізація економіки країни.

Про це свідчать програмні документи президента. Зокрема, в одному з них зазначено: «Реформи  будуть  спрямовані  на  побудову  сучасної,  стійкої,  відкритої  й конкурентоспроможної  у  світовому  масштабі  економіки,  формування  професійної  й ефективної  системи  державного  управління,  і  зрештою –  на підвищення  добробуту українських громадян»[1].

Зрозуміло, щоби розпочати реформи потрібні ресурси – фінансові, людські, технічні та ін. Відповідно, через їх дефіцит всередині країни потрібно шукати додаткові джерела ззовні. Уряд знайшов вихід – взяти чергову позику в Міжнародного Валютного Фонду*.

В одному офіційному документі потреба спільної роботи України з МВФ зумовлюється так: «Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів»[2].

Незадовго після виборів М. Азаров, міністр фінансів Ф. Ярошенко та голова Національного Банку України В. Стельмах написали офіційного листа (датований 16 липня 2010 р.) директору-розпоряднику МВФ Домініку Стросс-Кану з метою отримання Україною грошової позики. Автори констатують: «…українська економіка поступово відновлюється після глибокої кризи 2008-09років. В економіці розпочалося пожвавлення, обмінний курс стабілізувався, заощадження почали повертатися до банківської системи… також було забезпечено прогрес у зміцненні та оздоровленні банківської системи»[3].

Обґрунтування потреби такої позики виглядає наступним чином: «…криза завдала тяжких ударів економіці, і міцного економічного підґрунтя для забезпечення сталого її відновлення ще не створено… загальні потреби у зовнішньому фінансуванні залишатимуться високими, у тому числі у зв’язку із необхідністю наростити рівень наших резервів до більш прийнятного…»[4]. Автори розраховують, що таким підґрунтям стануть додаткові грошові вливання в економіку країни.

Уже 28 липня 2010 року Рада Директорів МВФ ухвалила рішення про нову програму надання кредиту для України на загальну суму 15,15 млрд. дол. США, терміном на 2,5 роки, під назвою «Stand-by»[5]. Як вважають автори, цей грошовий транш повинен хоча б частково перекрити дефіцит бюджету, чи інші проблемні ділянки економіки держави.

Очікувані результати від залучення таких грошових мас, на думку дійових осіб, виглядають наступним чином: «Сподіваємося, що економічна політика та стратегія… сприятимуть сталому довгостроковому економічному зростанню, зниженню інфляції, стабільному рівню державних фінансів і тривалій зовнішній стійкості. Уряд готовий, у разі необхідності, вжити додаткових заходів для досягнення цих цілей». Щодо часових рамок досягнення ефекту, то наші можновладці анонсують на 2011 – 2012 роки, що прямо перечить вищезгаданій декларації[6].

Додаткові заходи передбачають регулярну оцінку української економіки представниками «місії» МВФ та отримання усіх необхідних даних. Про це йдеться у листі: «Ми будемо консультуватися із МВФ у процесі прийняття рішень про нові заходи і надаватимемо Фонду інформацію, яку він вимагатиме для здійснення моніторингу досягнень у процесі запровадження програм»[7]. Звідси слідують їх поради та консультації наших урядових кіл, згідно яких і потрібно проводити курс “оздоровлення економіки”.

Основний сумнів стосовно виправданої доцільної співпраці України з МВФ можна сформулювати так: невже починаючи від 1992 року українські уряди так і не змогли зробити хоча б одного конструктивного кроку для реального (а не вербального) реформування економіки за допомогою грошових позик від МВФ? Адже чим рік, тим “криза” все глибшає і глибшає?

Звісно не могли, адже кредити від міжнародних фінансових організацій не можуть бути дієвими. Вони створюють дисбаланс між кількістю товарів та реальною кількістю грошей в загальному еквіваленті, яка перебуває в обігу на даний момент.

Такі гроші являють собою інфляційну валюту**, котру Федеральний Резерв США “викидає” зі своєї економіки задля сталого внутрішнього курсу долара. Країна, яка приймає цю позику, зокрема Україна (до речі під 3,5% річних)[8], автоматично потрапляє у боргове зобов’язання, котре рано чи пізно доведеться повертати. Що у нас виходить: держава є боржником незалежно від того, який уряд при владі – Тимошенко, Азаров чи будь-хто інший, а відсоток, у вигляді постійного зростання цін, потрібно повертати! А хто повинен повертати?

Звісно весь тягар падає на плечі звичайних громадян, а влада, в завуальованій формі обґрунтовує цей крок як нагальну потребу для зміцнення економіки. До прикладу С. Яременко (від лютого до серпня 2005 р. – заступник Голови НБУ), критикуючи спільну роботу України з МВФ писав так: «Ідеологічною основою перетворення грошової системи в керовану ззовні є формування в суспільства та влади викривленого переконання, що основним фінансовим рушієм економіки є не монетарний орган – центральний банк, а бюджет. А усі економічні невдачі пов’язані з його неефективним використанням владою»[9]. На даний час в Україні спостерігається саме така ситуація*.

Постає найголовніше питання: механіка грошових ін’єкцій змінює стан економіки на краще? Відповідь однозначна: ні. Пояснення дуже просте, і не потрібно бути фаховим економістом щоби це зрозуміти, достатньо й шкільних знань.

Варто наголосити, що під словом інфляція прийнято розуміти знецінення паперових грошей внаслідок випуску їх в обіг у розмірах, які значно перевищують потреби товарообігу. У випадку України виходить наступне: влада свідомо «імпортує» інфляцію з-за кордону, а відсоток за кредит з кожним роком зростає і не повертається. Більше того, він не може бути повернутий. Справа в тому, що державний борг України, внаслідок отримання подібних позик від МВФ становить 6,9 млрд. дол.[10], а в країні нічого не виробляється, тому можливість його виплати повністю відсутня.

Як зазначав Голова Правління НБУ В. Стельмах: «Однією із специфічних рис сучасних грошей є те, що після демонетизації  золота***  вони  втратили  внутрішню вартість,  але  зберегли  реальну цінність, оскільки вони є представником товарів, їх грошовим виразом і їх приймають  в  оплату  реальних  цінностей» (курсив мій)[11]. Такою валютою після Другої світової війни, а пізніше Бреттон-Вудської конференції у 1975 р. став американський долар. Саме таку валюту отримує Україна від МВФ.

Щороку мільярдні потоки доларів США, що формально прирівнюються до золотих кредитів, наповнюють український ринок. В Україні, натомість, для збалансування, нічого не виготовляється, причому з наявною одну із найкращих у світі сировинною базою та найпродуктивнішими людськими ресурсами.

Керівництво країни стверджує, що такі кроки спрямовані на створення стабільного інвестиційного клімату, котрі повинні задати основні параметри розвитку економіки. Зокрема у програмі комітету з економічних реформ зазначається: «Несприятливий  бізнес-клімат  є  основним  чинником,  що стримує інвестиції». Також додається головна мета: «…поліпшення бізнес-клімату й створення сприятливих умов для надходження інвестицій і забезпечення прискореного економічного зростання»[12].

Постає нове питання: економічне зростання залежить від інвестицій? Відповідь: ні. По-перше, інтереси інвестора лежать у площині його власних зацікавлень вкладати кошти виходячи з міркувань прибутковості при наявній додатній кон’юнктурі ринку того чи іншого регіону; по-друге, стабільний інвестиційний клімат (а не «скуповування» економіки), можливо створити тільки в економіці з низьким, або гранично допустимим відсотком інфляції. В іншому випадку, а мова йде про Україну, інвестор не стане ризикувати.

Наша монетарна система опинилася в наступній ситуація. Національний банк емітує нові й нові гроші, переводячи кредитні долари, не підкріплені товарами та золотом, у гривні. Товарне виробництво залишається на сталому рівні, адже від кількості додрукованих грошей кількість товару не збільшується, а грошей стає ще більше. Тобто інфляція знову зростає, а купівельна спроможність гривні продовжує набирати від’ємну динаміку. Для її погашення уряд піднімає податки та ціни на продукти першої необхідності, також комунальні послуги, бензин, і т.д.

Виникає нова проблема: для підняття цін необхідно забезпечити відповідний рівень заробітної платні та пенсій. У свою чергу, знову з’являється потреба додаткових грошей для таких виплат. А де їх взяти? Варіант перший: додрукувати, (що додасть приросту інфляції), варіант другий: взяти позику в міжнародної фінансової організації, і звісно під відсотки, що у свою чергу додає темпів регресу економіки країни.

Після взяття позики гроші залучаються в обіг. На цьому коло замикається. Отже що уряд М. Азарова проводить не реформи, а політику “латання дір” економічного мішка країни, який в будь-якому випадку “порветься”.

Наявність інфляційних процесів в країні апріорі повинна унеможливлювати залучення нових коштів (емісія або позика). Це тільки збільшує розхитування маятника монетарної механіки. Фактор постійного зростання питомої грошової маси, при незмінній питомій кількості товарів та послуг, золотовалютного запасу, веде до гіперінфляції.

Такі вищезгадані фактори змушують зробити утопічні прогнози щодо можливості стабілізації внутрішнього та зовнішнього курсу гривні загалом. У таких обставинах інфляція перетворюється на умову існування цієї економічної системи. Саме таким чином уряд затискає країну в постійну боргову кабалу*.

До чого може призвести така динаміка розвитку подій? На думку автора, на наступних років десять українці “затягуватимуть ремені”, а по-справжньому буде жити краще тільки криміналізована та корумпована правляча верхівка. Або ж Україна може повторити долю Киргизстану, де уряд був жорстко повалений народом. Владі є над чим задуматися.

Якщо справжня мета В. Януковича – це покращення життя кожного пересічного українця, тоді однозначно президент, прем’єр-міністр та відповідальні особи повинні переглянути програми реформ, і що найголовніше бути готовими до будь-якого діалогу з інтелектуалами та суспільною думкою.

Ще одне питання, яке варте уваги: існує альтернатива грошовим кредитам від МВФ? Звісно існує. До прикладу, уряд може взяти позику золотом. НБУ при необхідності друкуватиме додаткову валюту, відповідно до потреб та золотого запасу в резервах.

Кредит можна взяти у вигляді технологій (хоча виникає глибокий сумнів щодо їх наявності в МВФ чи суміжних організацій), – сучасними економними засобами опалення (адже в Україні утримання житла, комунальні послуги, і т.д. мінімум у два рази дорожче аніж в європейських країнах), водовідведення, засобами виробництва альтернативних видів енергії, утилізації та переробки сміття і т.д. Це прямо відповідає декларованим проблемам у програмі В. Януковича: «Комунальна  інфраструктура  зношена  більше  ніж  на 60%. Кількість  аварій у ЖКГ за останні 10 років зросла в 5 разів. Близько 90% доріг загального користування є дорогами місцевого значення. При цьому 70% автодоріг  потребують  капітального  ремонту»[13]. Такі кредити точно не будуть “латати дірок”, оскільки забезпечуватимуть матеріально-технічну базу для виробництва нових товарів, що пропорційно буде зміцнювати внутрішній та зовнішній курс гривні.

Насамкінець варто зазначити, що у передвиборній програмі президента сказано: «Ця програма побудована на зверненнях наших співвітчизників – ваших пропозиціях і побажаннях. Почутий кожен!»[14]. А Ви вносили такі пропозиції?


[1] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки. Комітет з економічних реформ при Президентові України. – С.52.

* Нагадаємо, що співпраця України з МВФ ведеться з перервами від 1992 року.

[2] Там само.

[3] УКРАЇНА: ЛИСТ ПРО НАМІРИ. 16 липня 2010 року м. Київ. – С.1. – www.bank.gov.ua/Publication/.../Memorandum

[4] Там само.

[5] www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2932.htm

[6] УКРАЇНА: ЛИСТ ПРО НАМІРИ. 16 липня 2010 року м. Київ. – С.2. – www.bank.gov.ua/Publication/.../Memorandum

[7] Там само. – С.1-2.

** Зверніть увагу на те, що вартість виробництва одної купюри номіналом 100 доларів США – 15 центів (за підрахунком професора В. Єфімова), а сеньйораж (тобто різницю між номінальною вартістю емітованих грошей та коштами витраченими на їх виробництво), установа емітент забирає собі. В нашому випадку МВФ надає Україні кілограми паперу, вартість якого в тисячі, а той мільйони разів нижча аніж зображення на них. Отже виходить, що повертаємо мільярдні відсотки за масу паперу.

[8] МВФ позитивно оцінив діяльність уряду – Азаров. – www.golosua.com/main/article/politika/20110202_mvf-pozitivno-otsiniv-diyalnist-uryadu-azarov

[9] МВФ – враг Украины? // www.news.finance.ua/ru/ – 19.11.2010

* Загалом суспільство не вникає в аналіз таких проблем, мовляв за нас це робить влада. Також, мало хто задумується про наслідки такої “плідної” співпраці з МВФ, так як влада зацікавлена в підміні наслідків на причини. Кажучи образно, потрібно взяти позику, бо дефіцит бюджету, а не навпаки – дефіцит бюджету, бо починаючи від 1992 року брали позики. Зацікавлені кола діють на масову свідомість через ЗМІ способом навіювання, що так чи інакше спонукає людей повірити в таку інформацію. Як приклад можна – “помаранчева революція”.

[10] www.minfin.gov.ua/control/uk

*** В більшості країн Світу демонетизація золота відбулася в 1930-х рр. До прикладу, на купюрах американських доларів (до 1933 р.), чи на російських рублях (до 1918 р.) красувався напис: «Обмін державних кредитних білетів на золоту монету забезпечується усім потенціалом держави. Державні кредитні білети є в обігу на території усієї імперії на рівні з золотою монетою. За підробку кредитних білетів винуватці позбавляються усіх прав і відправляються у заслання на каторгу» (перекл. мій). У наш час державні кредитні білети не підкріплені ані золотом, ані товарами. Долар – це і є золото, втілена мрія алхіміків. По суті, засновники Федерального Резерву США (1913 р.), змусили працювати на себе майже весь світ.

[11] Монетарна  політика Національного  банку України:  сучасний  стан  та перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. – С.31.

[12] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава… – С.37.

* Вищенаведений аналіз яскраво ілюструє один з багатьох випадків того, як економіка країни працює на віддавання відсотків своєму кредиторові, тобто МВФ.

[13] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава… – С.18.

[14] Янукович В. Україна для людей.

 

Стасів Ярослав Васильович. Історик.

Контакти: E-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

 

Чтобы оставить комментарий Вам надо зарегистрироваться на сайте

Мы ВКонтакте

 

Сайты


Статистика

Посетители
853
Материалы
2025
Количество просмотров материалов
9245731

Интернет Ресурсы