Інвестиційна політика

Міф про інвестиції

Кардинальні реформи, що їх проводить уряд М.Азарова від початку 2010 року, зумовили гучний відклик в українському суспільстві. Основні скептичні концепції стосуються пенсійної реформи, реформи ЖКГ, паливно-енергетичного сектора, податкової реформи, і що найголовніше стихійне підвищення цін на газ. Чільники влади обґрунтовують усе це як покрокове реформування країни, вихід з кризи, і таке інше, що прямо відповідає передвиборній програмі В. Януковича. Але зрештою, можна було передбачити, що ідеалістичні клятви помаранчевого дуету В.Ющенко – Ю.Тимошенко мусіли привести до влади людину, котра в розореній кризою країні збудує «рай з заможним суспільством».

У даній розвідці автор спробує показати, що з діючою владою, Україна, своїм економічним вектором, слідує курсу нав’язаному МВФ та іншими міжнародними організаціями, котрі за допомогою фінансових важелів, цілком легітимно впливають на загальний хід подій. Головна мета міжнародних фінансових корпорацій – заволодіння ресурсами країни (природними, людськими, промисловими, тощо), «інвестуючи», а простіше кажучи – скуповуючи їх.

Від початку свого президентства, В.Янукович заявляє, що для розвитку української економіки потрібні зовнішні інвестиції. У свою чергу, їх залучення потребує модернізації економіки внутрішніми силами, для створення «привабливого інвестиційного клімату».

Впродовж останнього року ці слова гіпнотично повторюються для створення ілюзорного переконання широких масах українського населення необхідності залучення зовнішнього капіталу через відсутність власного. Таких сугестивний інструмент був узятий на озброєння самим главою держави: «Має бути активна чи навіть агресивна інформаційна позиція щодо кожної реформи… кожен керівник напряму реформ повинен сформувати план комунікацій – роз’яснювальної роботи і для себе, і для підлеглих, і для експертів, які поділяють концепцію реформ»[1]. Натомість ані слова не сказано про те, що такий механізм – це удар нижче пояса по вітчизняному бізнесу, а в майбутньому – повна концентрація ресурсів країни в руках інтернаціональних банкірів*.

Факти, тільки факти…

У передвиборній програмі В.Януковича «життєва необхідність» інвестування української економіки обґрунтовується наступним чином: «Несприятливий  бізнес-клімат  є  основним  чинником,  що  стримує  інвестиції.  Крім того криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій, а міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними. Багато міжнародних  інвесторів вимушені  обережніше ставитися  до  ризиків  країни.  Зокрема, низький інвестиційний імідж України зробить країну менш привабливою для міжнародного капіталу в посткризовий період»[2].

Засоби масової інформації, а в першу чергу це стосується офіційної преси, оперують документами де фігурують висловлювання українського президента та його соратників щодо питання інвестицій.

Зокрема, у доповіді В.Януковича з питань економічного співробітництва з Японією, на зустрічі з японськими студентами в Кіото (лютий 2011 р.): «Пріоритет нашої діяльності – модернізація країни. Ми розпочали системні економічні й соціальні реформи, мета яких – створити інвестиційно-привабливу зростаючу економіку»[3].

На засіданні Комітету з економічних реформ (лютий 2011 р.), перший віце-прем’єр  А. Клюєв наголосив: «У нас інвестиційних проектів на цей час – близько 168 мільярдів гривень. Що стосується іноземних інвестицій, то з цих 168 млрд. близько 40% – підприємства з іноземними інвестиціями»[4].

На черговому засіданні Комітету з економічних реформ (січень 2011 р.), президент сказав: «...маємо завершити розпочату торік роботу, спрямовану на кардинальне покращення інвестиційного клімату та бізнес-клімату в цілому»[5].

На запитання представників ЗМІ щодо дієвості реформ, В.Янукович відповів, що результати змін українці відчують вже у 2012 р., а також сказано що «…в Україні триває боротьба з корупцією, створюються умови для залучення інвестицій»[6].

Восени 2010 року, на одному із виступів глава держави відзначив потребу ліквідувати адміністративне втручання у діяльність інвестора, для створення «єдиного інвестиційного вікна». В. Янукович сказав: «Без активної діяльності у цьому напрямку Україна не матиме серйозних інвестицій»[7].

Ще в одному підсумковому документі щодо стану енергетики в Україні президент зазначав: «Ми свідомі, що реалізувати ці масштабні проекти неможливо без поліпшення інвестиційного клімату. Відтак, створення сприятливих умов для інвесторів залишається лейтмотивом реформування національної економіки»[8].

Подібних висловлювань можна навести десятки. Тому складається враження, що уряд і президент днями й ночами, невпинними кроками ведуть роботу з залучення іноземних інвесторів до розбудови економіки України! Але це тільки слова. Насправді все зовсім по-інакшому.

Мова йде про здоровий глузд будь-якого інвестора (про що було зазначено у тій таки передвиборній програмі: «Багато міжнародних  інвесторів  вимушені  обережніше ставитися  до  ризиків  країни»)[9]: жоден із них не стане вкладати свій капітал у слабку економіку з домінуючою стагфляцією та високим державним боргом, який уряд намагається покрити позиками від міжнародних організацій.

Саме такою є економіка України – ми живемо у борг, і чим більше позик бере уряд, тим глибшою стає боргова яма[10]. Власне виробництво стоїть на місці, адже згідно даних Держкомстату Україна більше імпортує аніж експортує, а щоби купувати – потрібні гроші. Оскільки власних бракує, можна жити за позичені. Такий стан справ явно не грає на руку жодному інвестору.

Навіть перебуваючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі на початку 2011 року, В.Янукович не зміг репрезентувати передусім економічну складову європейських інтересів України в політичному контексті на рівні, як це зробили Д.Медвєдєв, Н.Саркозі, А.Меркель, та інші лідери. Український президент більшість часу провів у перемовинах з банкірами МВФ та ЄБРР. Це значною мірою проілюструвало «позичковий» інтерес та відсутність в українського лідера конкретної автономної моделі розвитку країни.

Відповідно, європейських лідерів не зацікавила українська економіка, котра функціонує в борг. Їхня увага була сфокусована на країнах котрі швидко розвиваються: Росія, Індія, Китай, Індонезія та ряд інших. Як було зазначено в одній публікації «…як економічний чи політичний партнер Україна не викликає  навіть слабкої уваги»[11].

Хибність тези про користь залучення інвестицій в економіку України на цьому фоні, розвінчується досить-таки банальними запитаннями: чому впродовж своєї двадцятирічної історії Україна, маючи багату промислову спадщину радянського часу не спромоглася на те щоби збудувати нове, а хоча б зберегти набуте? Чому ми залучаємо інвестиції, але в кінцевому результаті наша економіка перетворюється на «дірявий мішок», котрий постійно доводиться латати?

Думаю відповідь не потребує деталізації. Само собою зрозуміло, що внаслідок так званого «дикого капіталізму» середини 1990-х – початку 2000-х років промислові та аграрні об’єкти за безцінок були скуплені невеликою групою людей. Як правило наближені до владних структур, клани олігархів цілком легітимно привласнили об’єкти стратегічного значення (передовсім це газотранспортна система, енергетика, гірничо-видобувна галузь, хімічна промисловість). Відповідно малий та середній бізнес залишився в ембріональному періоді. Щодо громадян велася, і активно проводиться політика «замилювання очей», мовляв, для розвитку бракує своїх коштів, а інвестиції покращать загальний стан справ.

Зокрема С.Яременко зазначав: «У кризові періоди в світі взагалі зникає необхідність інвестиційної діяльності на території інших країн. Але у нас існує міф, що якщо грошей для пожвавлення економіки нема де узяти, їх можна отримати як інвестиції. При цьому забувають про те, що усередині країни є ресурси, інструменти, механізми. І ставлять країну в залежність від рішення інвестора – будувати завод чи ні… ми просто просимо інвестицій – хоч якихось. Демонструючи таким чином, що ми не керуємо процесом»[12].

Прикро, що більшість громадян далекі від правди, і тому вірять у подібні байки. Кожного дня проводиться кампанія промивання мозку інформацією про те, що жити стане краще, але натомість стає гірше. Уряд та НБУ пишаються своїми успіхами за 2010 рік* (підвищення пенсій, мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму), що виглядає мізерним супроти питомого підвищення цін, підняття пенсійного віку, тощо. І що найголовніше, за словами М.Азарова, усе це «економічно обґрунтовано»!

Прокрутимо трохи назад

Від 2005 року економічне псевдо зростання України відбувається за рахунок залучення іноземних капіталів, котрі, у свою чергу, витрачаються на закупівлю тих самих іноземних товарів. Закономірно, що наша економіка від цього отримує лише мізерну частку. Виникає наступне запитання: невже уряд, отримуючи валютні позики не зацікавлений залучити їх в оборот, для розвитку національної економіки (передусім технологічної бази, енергетичних економних технологій, тощо)?

Відповідаючи, можна з упевненістю сказати: ні, не зацікавлений. Пояснення по-дитячому просте: жоден власник того чи іншого комплексу не в змозі відмовитися від своїх прибутків**. Хіба можуть українські магнати на кшталт Р.Ахметова, І.Коломойського, Г.Боголюбова, В.Пінчука, В.Хорошковського та багатьох інших[13], відмовитися від прибутків та «відкатів» через офшорні зони? Це просто неможливо.

Щодо питання про середній та малий бізнес, то уряд завдав нищівного удару по ньому прийнявши новий Податковий кодекс. На думку можновладців, «податкова зрівнялівка» повинна забезпечити рівність умов бізнесової діяльності в Україні. Натомість, за «професійними порадами експертів» МВФ відбулася спроба затиснути дрібних бізнесменів у лещата непосильних податків, що, зрештою, вилилося у славнозвісний «податковий майдан».

За подібною схемою реформ криється багато підводних каменів. По-перше, середній та малий бізнес невигідний великому бізнесу в Україні. Друге, він має усі шанси перекрити імпорт в Україну західних товарів. По-третє, якщо середній та малий український бізнес буде виробляти вдосталь продукції, то рано чи пізно це може вивести її на зовнішні ринки, і створити вагому конкуренцію міжнародним товаровиробникам. А це знову ж таки не вигідно ані міжнародним організаціям, ані великим синдикатам в Україні.

Потрібно зрозуміти, що закон ринкової економіки передбачає постійну динаміку циркуляції товарів та грошового капіталу в руках одного виробника, як одної системи, – на макрорівні, чи макрорівні – немає значення. Головне монополія. А фундаментальне правило говорить про те, що жодна ланка такого ланцюга ні в якому разі не може бути розірвана під дією конкуренції.

У протилежному випадку відбудеться втрата позицій, а відповідно і прибутку, що аж ніяк не руку господареві справи. Принаймні цей уряд, проводячи політику «російської рулетки» в один бік – показує зацікавлення у збереженні status quo в середньостроковій та довгостроковій перспективі.

Загальновідома сентенція «в хаосі народжується порядок», може бути застосована щодо України. Щоправда в гіперболізованому значенні. Я веду до того, що в недалекому майбутньому українська економіка буде повністю приватизована міжнародними фінансовими та промисловими організаціями. Зокрема це стосується адміністративної реформи, а в промисловості – видобування газу на шлейфі Чорного моря. Цією справою зацікавилися транснаціональні компанії British Petroleum (Брітіш Петролеум) та Shell (Шелл). Також, мене не здивує, якщо через декілька років у нашій країні почнеться дефіцит води (знову згадуємо Еквадор), внаслідок діяльності сумнозвісної компанії Enron (Енрон).

Виклад такого стану справ не дає оптимізму на найближчі декілька років. А зрештою, як казав наш президент «Ми дуже рішуче налаштовані на реформи, які змінять життя людей на краще. Однозначно. Іншого шляху немає»[14]. Звісно немає, адже країна «до вух» зав’язла у боргах. Єдине що звучить переконливо, але виходячи з діяльності – нераціонально.



[1] Під головуванням Президента відбулося засідання Комітету з економічних реформ –http://www.president.gov.ua/news/19392.html

* Перший приклад – Еквадор. Населення з сільської місцевості втратило роботу через розміщення на цих землях високотехнологічних об’єктів, де виробництво майже повністю автоматизоване і не потребує такої великої кількості робочої сили.

[2] Заможне суспільство,  конкурентоспроможна економіка,  ефективна держава. ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 – 2014 роки. – С.37.

[3] Віктор Янукович: Ми говоримо з міжнародною спільнотою мовою економічних інтересів, конкретних дій, а також мовою передбачуваної зовнішньої політики – http://www.president.gov.ua/news/19159.html

[4] В економіку України на 2011 – 2012 роки в цілому заплановано залучити близько 168 мільярдів гривень інвестицій – http://www.president.gov.ua/news/19394.html

[5] Під головуванням Президента відбулося засідання Комітету з економічних реформ – http://www.president.gov.ua/news/19394.html

[6] Віктор Янукович: Результати реформ Україна відчує в 2012 році – http://www.president.gov.ua/news/

[7] Віктор Янукович: Ми мусимо бути свідомими того, що реформи – річ непопулярна, але у даних умовах необхідна для України - http://www.president.gov.ua/news/

[8] Віктор Янукович: Позитивна макроекономічна динаміка є свідченням виходу економіки України з кризи та її переходу до фази активного відновлення виробництва. – http://www.president.gov.ua/news/19221.html

[9] Заможне суспільство,  конкурентоспроможна економіка,  ефективна держава. ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 – 2014 роки. – С.37.

[10] На 31.12.2011 р. державний та гарантований борг України складав 54 289 336, 26 доларів США. – www.minfin.gov.ua/control/uk

[11] Давос – от слова «давать». – http://www.golosua.com/main/article/politika/20110130_Davos-ot-slova-davat

[12] Що важливіше: стабільний курс чи інфляція. – Коментарі. – №5, 4 лютого 2011 року. – С.4.

* Зокрема, В.Янукович підсумував проміжні економічні результати 2010 р. так: «Як відзначили міжнародні експерти, траєкторія розвитку України у 2010 році була кращою за очікувані оптимістичні прогнози. Економіка виросла на понад 4% (це і є результат вливання зовнішнього капіталу. – прим. моя), забезпечивши при цьому зменшення темпів інфляції, стабільний курс гривні та невисокий рівень безробіття» // Під головуванням президента відбулося засідання Комітету з економічних реформ. – http://www.president.gov.ua/news/19392.html

** Уявімо ситуацію: в Україні виробництвом та продажем традиційних засобів опалення та енергетики  «заправляє» дядько Іван, у якого немає конкурентів, і продає їх за стабільно високою ціною. Приїхав одного разу в Україну американський містер Джон, який привіз сонячні батареї та супер економні засоби опалення для кожного українця за доступнішою ціною та високою економією в перспективі. При цьому брат дядька Івана – дядько Степан, депутат Верховної Ради, – допомагає йому просувати свій бізнес. Питання: що в цьому випадку зробить дядько Іван, коли його бізнесу загрожує колапс? Відповідь: зробить усе, щоби тільки містер Джон не зміг продемонструвати переваги свого продукту. Ця відповідь є алюзією реального стану речей в Україні.

[13] 25 найбагатших українців // Коментарі. – №7, 18 лютого 2011 р. – С.18-34.

[14] Ми дуже рішуче налаштовані на реформи, які змінять життя людей на краще. Однозначно. Іншого шляху немає. – http://www.president.gov.ua/news/19446.html

 

Стасів Ярослав Васильович, історик.

E-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Mob.: 0930452569

 

Чтобы оставить комментарий Вам надо зарегистрироваться на сайте

Мы ВКонтакте

 

Сайты


Статистика

Посетители
853
Материалы
2025
Количество просмотров материалов
8922960

Интернет Ресурсы