Основи забезпечення народовладдя, прав і свобод людини

У 1991 році українці, скориставшись своїм правом на самовизначення, утворили в центрі Європи самостійну державу - УКРАЇНУ. Підтверджуючи Акт проголошення незалежності, народ мріяв про соборну, суверенну, унітарну, незалежну, демократичну, правову Державу з президентсько-парламентською формою правління, найвищою соціальною цінністю якої є людина, а змістом і спрямованістю діяльності та головним обов'язком - утвердження, забезпечення та гарантія прав і свобод громадян. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що влада народу є первинною, єдиною та невідчужуваною. Посягання на владу народу (узурпація) чи перешкоджання реалізації прав громадян на здійснення влади є тяжким ЗЛОЧИНОМ.

 

Громадяни України здійснюють владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ці легітимні (утворені народом і наділені певними повноваженнями) органи та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Держава відповідає перед народом за свою діяльність. Це означає, що за будь яке порушення прав і свобод громадян відповідальність несе Держава. Кожен громадянин має право оцінити діяльність Держави. Мірилом відповідальності Держави перед Народом є Закон, який передбачає можливість кожного звернутися до Держави з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та після використання всіх національних засобів - до відповідних міжнародних установ або будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В наслідок цього кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. В перекладі на звичайну мову це означає, що у випадку порушення законних прав громадян Держава має перш за все ці права поновити, за рахунок народних коштів завдану громадянам шкоду компенсувати, а потім шукати винних посадових осіб і притягати їх до відповідальності. Презумпція невинуватості на державних службовців не розповсюджується!

Маємо Народ і Державу, наділену цим Народом певними повноваженнями (випадок, коли влада узурпована або нелегітимна поки що не розглядається). Народ визначив Завдання, спосіб, яким Держава це Завдання має виконати та створив для цього відповідні умови (бюджет). Не виконання Державою своїх повноважень передбачає відповідальність конкретних органів та посадових осіб. Виникає логічне питання, - хто і яким чином контролює діяльність Держави, додержання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції і Законів України, прав і свобод громадян? Відповідь проста, - додержання законності, захист прав та інтересів громадян, припинення правопорушень покладається на державні правоохоронні органи. Таким чином, Держава сама себе контролює!

Ще в 1998 р. прийнятий Закон «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», який визначив окремий вид правоохоронної діяльності, - державну охорону. Це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, якими правоохоронні органи повинні забезпечити нормальне функціонування Влади в Україні. З огляду на Конституцію, нормальним функціонуванням органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб є утвердження, забезпечення та гарантії прав і свобод громадян на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, інші правоохоронні органи та спеціальні служби беруть участь у здійсненні державної охорони в межах своєї компетенції та у взаємодії з Управлінням державної охорони України. За наявністю підстав (загроза зовнішньої агресії) до державної охорони можуть залучатися Збройні Сили України та інші «силові» відомства. Чинне законодавство покладає на органи державної охорони проведення розвідувальних, контррозвідувальних, антитерористичних, протидиверсійних, оперативно-розшукових, слідчих, організаційно-правових, дозвільно-адміністративних, військових та інших заходів. Таким чином, державна охорона, - не лише караульно-постова служба (фізична охорона), як дехто вважає і здатна забезпечити не лише правопорядок в органах влади, а й виявлення та усунення загроз народовладдю.

То чому ж за наявністю такої цілісної системи Держава не здатна ефективно функціонувати? Чому ми не живемо в країні, про яку мріяли наші діди і прадіди, яку вибороли у 1991 році, в якій народилися наші діти і онуки, і яку не соромно буде залишити нащадкам? Чому в Україні права і свободи громадян порушуються від їх народження? Чому не утворені легітимні органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, а під їх виглядом і від імені Українського народу діють установи, згоду на утворення і існування яких люди не давали? Чому Народ є господарем своєї Держави лише на папері? Чому представницькі органи влади перестали обиратися більшістю громадян, нав’язуючи народу волю меншості? Чому Основний Закон Україні втратив силу прямої дії? Чому 10 млн. громадян України, які ще не стали виборцями, не можуть скористатися своїм правом на здійснення влади? Чому всупереч принципу рівноправності право участі у виборах мають політичні партії, а не всі об’єднання громадян? Чому більшість громадян ніяк не захищена, живе на межі існування, забула про гарантовану старість, безкоштовну медичну допомогу і освіту, почуває себе ошуканою і терпить знущання від Влади, яку утримує? Чому спроби Українського народу отримати відповіді на свої абсолютно правомірні запитання викликають фізичний спротив Держави?

Хіба в цьому винен конституційний устрій, ЄС чи Росія? Може причина все ж таки в тому, що Держава не виконує своїх повноважень і за це не несе відповідальності ні перед громадянами, ні перед Законом? Де гарантія, що змінивши Конституцію чи структуру влади, помінявши народних обранців та владних функціонерів, визнавши пріоритетним напрямком Європу, Росію, Америку чи Китай ми не отримуємо той самий результат? Причина очевидна, - відсутність в системі відносин «народ – держава» механізму ефективного контролю з боку Народу за діяльністю Держави по виконанню владних повноважень. Цей механізм має в реальному вимірі часу на принципах зворотного зв’язку забезпечувати Народу і Владі об’єктивну оцінку діяльності Держави, здійснення відповідної корекції. Це конче потрібно для створення умов, за яких органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи незалежно від прізвищ, статі, національності та віросповідання не зможуть порушувати Конституцію і Закони України, а за порушення будуть нести сувору відповідальність. Сьогодні Влада не бачить потреби в створенні спільного механізму громадського контролю і виступає головним опонентом подібних ініціатив, помилково розглядаючи їх не як шлях до оздоровлення Держави, а як загрозу своєму існуванню. Може здатися дивним, але за формально-правовими ознаками найбільш зацікавленою у створенні громадського контролю посадовою особою є Президент України – Глава держави, Гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Створення системи контролю за діяльністю Держави має стати головним завданням громадської організації «Народна влада», заснованої на базі Всеукраїнського руху ошуканих громадян.

 

P.S.

Як відомо, право не має часових обмежень. Це означає, що державна правоохоронна система України повинна забезпечувати дотримання чинного законодавства на всій території його дії без винятків та «перерв на обід» (в реальному вимірі часу). Президент України контролює і координує діяльність підпорядкованих йому органів державної охорони особисто та через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України. Рада діє в режимі засідань (періодично) і не може забезпечити Главі держави безперервне керівництво органами державної охорони, здійснення ним функцій Гаранта державного суверенітету, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Створення відповідного механізму та покладання на нього функцій управління державною охороною за участю Народу дозволить усунути цей недолік і значно підвищити ефективність влади (управління державою). Таким чином, проблема знаходиться в організаційно-політичній площині. Її вирішення не обов’язково потребує додаткових коштів чи змін чинного законодавства.

В Україні певні категорії посадових осіб наділені так званим імунітетом. Хибне тлумачення цього поняття призвело до того, що окремі державні службовці сприймають свій тимчасовий особливий правовий статус як довічну непідвладність Закону. Слід розуміти, що недоторканність не є особистим привілеєм. Вона покликана забезпечити безперешкодне та ефективне здійснення посадовою особою державницьких функцій (прийняття відповідних рішень). Недоторканність означає спеціальну процедуру притягнення до відповідальності, а не звільнення від неї. До недоторканних осіб стаття 49 Кримінального Кодексу України (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності) не може і не повинна застосовуватися. Всі ходять під Богом, Законом і Президентом, який один є Гарантом дотримання Конституції і Законів України. Органи державної охорони захищають не посадовця, а його повноваження, в тому числі (якщо необхідно) і від нього самого (його протиправних дій).

Слід враховувати, що декому міцна президентська влада та Українська держава як більмо в оці чи кістка в горлі. Хто може стверджувати, що службові злочини є наслідком непрофесіоналізму та безвідповідального ставлення бюрократів до своїх обов'язків, а не підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав? Сенс державної охорони, як і будь-якої правоохоронної діяльності, не у виявленні правопорушень (злочинів) та притягненні винних до відповідальності, а в створенні умов, за яких ніщо не може перешкодити владі і її посадовим особам нормально виконувати свої повноваження. Тільки дилетанти і вороги витрачають час, сили і бюджетні кошти на боротьбу з негативними наслідками замість того, щоби усувати причини їх виникнення.

Державна охорона є перевіреним але нині не діючим механізмом забезпечення народовладдя. На жаль сам Глава держави про її можливості навіть не здогадується (це як «Мерседес», що ржавіє в гаражі коли всі користуються волами бо про існування автомобільного транспорту та швидкісних доріг гадки не мають). Серед уповноважених посадових осіб немає фахівців з державної охорони. Найближче оточення Президента України не тільки не розуміється, а й вкрай не зацікавлено в існуванні системи ефективного контролю Народу і Глави держави за їх діяльністю. А чи завжди співпадають наші інтереси?

Паливода Віктор Іванович

Чтобы оставить комментарий Вам надо зарегистрироваться на сайте

Мы ВКонтакте

 

Сайты


Статистика

Посетители
853
Материалы
2025
Количество просмотров материалов
9239989

Интернет Ресурсы